Біографія

Дитинство та юність:

Петро Васильович Задерей народився 3 березня 1948 року в селі Свійчів, що у Володимирському районі Волинської області.

Батько Задерей Василь Карпович, 1927 року народження. Разом з матір’ю, Задерей Анісією Михайлівною, 1929 року народження, працювали у колгоспі. В родині було троє дітей, з яких Петро - найстарший.

Зростаючи у простій та незаможній селянській родині, він з дитинства засвоїв цінності працьовитості, чесності та відданості справі. У 1966 році Петро закінчив середню школу №2 у місті Володимир із золотою медаллю, що відкрило йому шлях до вищої освіти.

Випуск 8 класу в с. Свійчів, Петро третій справа у верхньому ряду

Освіта:

У 1966 році Петро вступив до Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки на фізико-математичний факультет.

3 курс, розбір доведення складної теореми

Студентські роки стали для нього періодом формування наукових інтересів та захоплення математикою.

У 1970 році він успішно закінчив інститут і розпочав свою трудову діяльність як учитель математики у селі Зоря Володимирського району Волинської області.

Після закінчення Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки у 1970 році Петро Васильович мав усі підстави розраховувати на перспективний старт у науково-педагогічній кар’єрі. Здібного молодого фахівця направили на стажування до Київського педагогічного інституту, що мало відкрити перед ним шлях до аспірантури та викладання у столичних вишах. Проте через бюрократичні перепони це стажування так і не відбулося. Після зіткнення з недосконалістю і несправедливістю системи, Петро Васильович повернувся до школи викладати математику. І саме там зміг загартувати характер і зберегти вірність обраній справі.

Професійна діяльність:

Протягом навчального року Петро Васильович працював у школі в селі Зоря Володимирського району на Волині, після чого служив в армії.

8 клас Зорянської школи, Петро Васильович - класний керівник, травень 1971 року

Служба в армії тривала для Петра Васильовича рік і була складним етапом у його житті. Побутова суворість, фізичні навантаження та жорсткий розпорядок негативно позначилися на його здоров’ї. Проте він сприймав службу як належне — із внутрішньою зосередженістю та відповідальністю. Петро Васильович гідно виконав свій обов’язок, не втрачаючи прагнення до знань і подальшого професійного розвитку. Повернувшись до цивільного життя, він із новою енергією зосередився на педагогіці та науці.

Петро Васильович під час служби

У 1972–1975 роках Петро Васильович працював у рідному Луцькому педагогічному інституті імені Лесі Українки. Тут відбулост його становлення як викладача: він пройшов шлях від лаборанта до асистента, а згодом — старшого викладача кафедри математичного аналізу. Цей період став важливим етапом його професійного зростання. Він не лише викладав, а й поглиблював свої знання, шукаючи власний стиль подачі матеріалу та вибудовуючи стосунки зі студентами на основі поваги й зацікавлення. Саме в цей час вийшла його перша наукова праця — у співавторстві з Володимиром Йосиповичем Горбачуком. Ця робота стала початком серйозної дослідницької лінії та заклала фундамент для майбутніх наукових досягнень.

Перше робоче місце

Перша сторінка першої наукової роботи

Куратор студентської групи в педінституті, 1975 рік

У 1975 році Петро Васильович зробив важливий крок у своєму науковому розвитку - вступив до аспірантури Інституту математики Національної академії наук України. Цей етап відкрив перед ним нові горизонти: наукове середовище, провідні фахівці, дослідницька атмосфера однієї з найпрестижніших математичних установ країни. Його науковим керівником став доктор фізико-математичних наук Олександр Іванович Степанець — відомий фахівець у галузі теорії функцій, автор фундаментальних праць з тригонометричних рядів та апроксимації. Під керівництвом Степанця Задерей занурився у опрацювання проблем теорії наближень та властивостей класів функцій, що мають застосування у різних розділах математичного аналізу.

Інститут математики, зі співробітниками

Аспірантські роки були для нього періодом не лише інтенсивної праці, а й формування як дослідника, що здатен мислити системно, точно та оригінально. Робота з ученими високого рівня вимагала внутрішньої дисципліни, витримки, здатності критично осмислювати наукову літературу та формулювати нові підходи до розв’язання задач. Петро Васильович швидко зарекомендував себе як відповідальний і наполегливий дослідник. За підтримки Степанця він не лише захистив кандидатську дисертацію, а й заклав основу для свого наукового стилю — вивіреного та послідовного.

Саме в аспірантурі Петро Васильович загартувався як науковець, який надалі не лише сам досліджував, а й виховував наступні покоління математиків.

Науковий керівник Олександр Іванович Степанець

У 1978 році Петро Васильович Задерей успішно захистив кандидатську дисертацію в Інституті математики НАН України, заклавши підґрунтя для подальших досліджень у галузі математичного аналізу.

У 1993 році Петро Васильович Задерей захистив докторську дисертацію присвячену умовам інтегровності кратних тригонометричних рядів — складній і водночас фундаментальній темі в галузі теорії фунцій. Це був час глибокої соціально-економічної кризи в Україні: зневіра та відтік фахівців за кордон. У таких умовах продовження досліджень вимагало неабиякої сили волі, а підготовка і захист докторської — надзвичайної зосередженості, внутрішньої впевненості та віри у важливість обраного шляху. Петро Васильович не зламався. Його наполегливість, послідовність і глибокі знання дозволили довести роботу до успішного завершення й здобути науковий ступінь доктора фізико-математичних наук. У 2001 році він отримав вчене звання професора — визнання, яке засвідчило як його науковий авторитет, так і педагогічну відданість.

Сім’я

Історія родини Петра Васильовича Задерея — це приклад союзу, заснованого на любові, повазі та спільних інтересах. Зі своєю дружиною, Надією Миколаївною, він познайомився під час навчання в Луцькому педагогічному інституті імені Лесі Українки, ще в 1966 році. Надія була старанною і відповідальною студенткою, старостою групи, із вчительської родини, вона з дитинства мала повагу до знань та педагогічної роботи. Від початку їх пов’язувала не лише симпатія, а й інтелектуальна спорідненість — обох цікавила математика, обоє мріяли присвятити себе науці та освіті.

День весілля

Із часом їхні стосунки стали міцнішими, і після кількох років взаємної підтримки й праці вони одружилися. Весілля відбулося 24 вересня 1977 року в Луцьку. Свято було теплим і родинним. Серед гостей — батьки, друзі, колеги з інституту, з якими молоді ділили не лише аудиторії, а й життєві цінності. Це був союз двох сильних і цілеспрямованих людей, які згодом пройшли разом майже півстоліття — у радості й труднощах.

У колі рідних та друзів

У 1979 році у подружжя народилася старша донька — Наталія, а в 1984-му — молодша Ірина. Попри насичене наукове життя, Задереї завжди знаходили час для родини. Дітей вони виховували в атмосфері довіри, любові, потягу до знань. Сім’я для Петра Васильовича була надійною опорою, джерелом сили та натхнення. Шлюб тривав 46 років — це були роки любові, підтримки, партнерства в житті й у професії. Надія Миколаївна залишалася не лише дружиною — вони разом працювали, писали наукові роботи, викладали, ділилися досвідом. Їхня родина — приклад гармонії, вірності та сили, що допомагає долати все.

«Роки нестримно їдуть у далечінь. 40 років тому я “викрав” і привіз познайомитися з батьками ту єдину, вибрану небесами для мене, з якою впродовж 46 років ділю болі і радощі, злети і падіння. Ту, яку діти називають мамою, а онуки — бабусею і Надюсею. А я називаю Долею. Дякую за любов, терпіння і мудрість», — написав Петро Васильович Задерей у день 40-річчя подружнього життя.

На концерті Світлани Мирводи, лютий 2020 року

Ці слова — не просто теплий спогад, а визнання життєвого союзу, збудованого на взаємоповазі, довірі та щоденній спільній праці. Його звернення до дружини — щире, світле, позбавлене пафосу, але сповнене вдячності.

Продовжуючи активну викладацьку та наукову діяльність, Петро Васильович завжди знаходив час для онуків - Вячеслава, Анастасії й Дарії. Умів поєднувати професійну відповідальність із піклуванням про близьких, був для онуків другом, мудрим порадником, джерелом тепла й підтримки. Він прищеплював їм любов до книг, чесність та доброту.

Родинне коло

Наукова кар’єра:

З 1978 по 1996 рік Петро Васильович працював у відділі теорії функцій Інституту математики НАН України. Тут він пройшов шлях від молодшого наукового співробітника до провідного науковця.

У 1996 році Петро Васильович очолив кафедру вищої математики Київського національного університету технологій та дизайну. Це призначення стало заслуженим визнанням його педагогічного таланту, фахових знань і надзвичайних організаторських здібностей. Під його керівництвом кафедра отримала нове дихання: зміцнилася навчальна база, було оновлено курси, активізувалася наукова діяльність. Але найголовніше — Петро Васильович був керівником, який справді дбав про людей. Він ніколи не залишався осторонь проблем колег, завжди знаходив час, щоб вислухати, допомогти, порадити, підтримати. Створена ним атмосфера взаємної поваги й довіри стала основою згуртованого і продуктивного колективу. Багато хто з викладачів досі з теплотою і вдячністю згадує ці роки як один із найсвітліших періодів у своїй професійній біографії.

Кафедра вищої математики, КНУТД, 2000 рік

З 2018 року і до останніх днів життя Петро Васильович працював професором кафедри математичного аналізу і теорії ймовірностей фізико-математичного факультету НТУУ «КПІ імені Ігоря Сікорського». Тут він продовжив викладати улюблені дисципліни: комплексний аналіз, функціональний аналіз, математичний аналіз, правильно змінні фунції. Його лекції завжди вирізнялися чіткістю подачі, логічністю викладу і повагою до студентів. Окрім викладання, він активно керував магістерськими роботами, допомагаючи молодим фахівцям робити перші наукові кроки.

Петро Васильович також виступав опонентом у численних захистах кандидатських і докторських дисертацій, залишаючись важливою фігурою в науковому житті країни. Його авторитет і доброзичливість, уважність до деталей і глибоке розуміння предмета зробили його незамінним членом академічної спільноти.

Громадська діяльність:

Петро Васильович був активним громадським діячем. Він був членом Наглядової ради Міжнародного товариства “Волинське братство”, брав участь у створенні Київського математичного товариства. Його життєвий шлях був тісно пов’язаний із бажанням сприяти розвитку науки, освіти та суспільства.

З 1989 по 1994 рік Петро Васильович був депутатом Деснянської районної ради міста Києва. У цей період він активно працював на благо громади, сприяючи розвитку закладів освіти району. Вирізнявся принциповістю, чесністю та завжди ставав на бік людей, захищаючи їхні інтереси.

Голосування на сесії районної ради

Петро Васильович Задерей помер 18 червня 2024 року на 77-му році життя. Похований на міському Бортничанському кладовищі. Його відхід став великою втратою для української науки, колег, друзів і всіх, хто його знав. Його внесок у математику та освіту залишиться в історії як яскравий приклад сили інтелекту та духу.